Аналіз соборчика Ново-Милятинського деканату (Геннадій Аронович)

Беручи до уваги два документи, надані для читання, можемо уявити собі певну картину своєрідного підготовчого процесу перед проведенням Псевдособору у Львові 1946 року. Бачимо, що непересічну роль відігравали отець Гавриїл Костельник та «кагебист» Богданов-«Іванов». Дивлячись на соборочик Ново-Милятинського деканату бачимо, що головним їхнім завданням була агітація переходу на православ’я. Це робилось у дуже прямий, навіть брутальний спосіб: висвітлення богослов’я Католицької Церкви як неправильного, окреслення «небезпечної» політики Ватикану, а також намагаючись використати аргументи церковної історії, коли мова йде про укладення Берестейської унії 1596 року, свідомо підтасовуючи їх, як виглядає з документу, на свій лад. Ще одним свідченням пропагандистської ролі подібних з’їздів, які очолював Костельник, є його книга «О Папстві», в якій, очевидно мова йшла про «гріхи» Ватикану, з якою мало бути ознайомлене духовенство.

Одразу кидається в очі те, що Богданов-«Іванов» виконував роль такого собі вищого наглядача, який спостерігав за тим, щоб усе відбувалось згідно накресленого плану ліквідації Греко- Католицької Церкви. А отець Гавриїл був своєрідним рупором, який голосив про необхідність переходу, намагаючись дати цьому певне теологічне та еклезіологчне підгрунтя (хоча і аргументи «вам то по головах піде», «якщо відмовитесь, вас арештують» теж були присутні). Костельник був розмінною монетою, що бачимо з того, як «кагебист» нагримав на нього за те, що зустріч Буського деканату мала дещо негативно провокаційне забарвлення.

Священики, які все ж зібрались на соборчику Ново-Милятинського деканату задавали різні питання. Спершу теологічного та догматичного характеру. Бачимо очевидний спротив священиків, які говорять про те, що вони  та їхня паства є навчені і виховані в католицькому дусі, а тому не мають наміру переходити на чуже православ’я. І лише один священик деканату пристав на пропозицію Костельника, аргументуючи прийняття православ’я на історичний момент воз’єднання галичан із жителями Східної України.

Можемо зробити висновок, що завданням Костельника та Богданова була агітація переходу на православ’я з низів, а тому вони намагались знайти аргументи для відкинення Католицької Церкви. Однак священики на місцях не були готовими до прийняття православ’я, оскільки воно виглядало чимось дуже вже новим, що бентежило не тільки їх, але й могло стати каменем спотикання і серед вірних.