Сценарій виступу, присвяченому трагічним подіям Львівського Псевдособору 1946, підготований студентами 4 курсу ЛДС (Іван Слюбик, Геннадій Аронович)

Слава Ісусу Христу!

Ведучий 1. Цими днями згадуємо 70-у річницю Львівського псевдособору 1946 року, згідно рішень якого, Українська Греко-Католицька Церква ліквідовувалась, а її вірні та духовенство переходили до Руської Православної Церкви у юрисдикцію Московського патріаха.

Відео (в семінарії)

(Сценка 2 семінаристи говорять з стареньким отцем про події навколо Псевдособору 1945-46 років).

Семінарист 1:  Скажіть будь ласка, що ви пригадуєте про Псевдособор у Львові 1945-46 років.

Отець: Львівський “собор” був неканонічним зібранням і згідно канонічного права визнавався недійсний, через те, що на ньому не було присутнього жодного єпископа Української Греко-Католицької Церкви. Тому УГКЦ та уся Католицька Церква вважають це зібрання псевдособором. Тривав він з 8 по 10 березня 1946 року і згідно плану КДБ СРСР з ліквідації Української Греко-Католицької церкви, був організований ініціативною групою у складі трьох священиків, як представників трьох єпархій Галицької митрополії.  Львівську репрезентував Гавриїл Костельник, представником від Перемиської був Михайло Мельник і від Станіславівської - Антоній Пельвецький.

(На перед виходить ведучий)

Ведучий 2: Процес лікідації тривав ще з 1939 років. До встановлення влади більшовиків на Західній Україні Українська Греко-Католицька Церква  налічувала 3040 парафій, 4440 церков, мала 5 духовних семінарій, 2 школи, 127 монастирів, видавала 3 тижневі і 6 місячних часописів. Церкву очолював митрополит, якому підлягали 10 єпископів, 2950 священників та понад 3,1 млн. віруючих. УГКЦ відігравала важливу роль у духовному житті Західної України і була національною церквою.

(на перший план знову виходять семінаристи та отець)

Семінарист 2:  Що ж сталося згодом?

Отець: Під час проведення радянізації краю вже восени 1939 р. більшовики припинили діяльність греко-католицької Богословської академії у Львові, єпархіальних духовних семінарій у Перемишлі, Львові та Станіславові, закрили видання духовних часописів, заборонила монаші чини і релігійні установи. Священикам заборонили сповідувати та причащати хворих у лікарнях, у школах – проводити богослужіння, у шкільних класах – мати розп'яття Ісуса Христа. Церковні й монастирські землі конфісковували, ченців і черниць виселяли з монастирів, їх господарство ліквідовували. Громади віруючих та духовенство обкладали надмірними податками (10-15 тис. крб. на рік).

Ведучий 2: Наприкінці 1940 р. почастішали арешти священиків УГКЦ. Бaгaтьoх зaapeштoвaниx перед пpиxoдoм німців розстріляли. В листопаді 1941 р. митрополит Андрей Шептицький надіслав до Ватикану звіт про нищення УГКЦ більшовиками, в якому повідомляв, що в 1939-1941 рр. на Західній Україні було "ув'язнено або замордовано 32-ох священників, а 33-ох депортовано до Сибіру". На 1267 парафій залишилось лише 807 священиків. Остаточній ліквідації Греко-католицької церкви зашкодив лише початок війни на Східному фронті.

Семінарист: Чи пам’ятаєте ви про делегацію УГКЦ до Москви, підготовану Йосифом Сліпим? У грудні того ж року митрополит Йосиф відправив, на вимогу влади, делегацію представників УГКЦ до Києва і Москви. До неї увійшли архимандрит Климентій Шептицький, отці Гавриїл Костельник. Іван Котів і як перекладач - єромонах студит Герман Будзінський. Делегати внесли 100 тис. крб. до фонду Червоного Хреста на оборону країни та висловили «подяку за визволення» на адресу Й. Сталіна й уряду. Делегацію запевнили у можливості вільного сповідування Греко-Католицької Віри.

Сценка 2: діалог в Москві делегатів та І. Полянського.

І. Полянський: Тепер давайте поговоримо про ті питання , які поставив переді мною митрополит Йосип.

Перше питання стосується того, щоб забезпечити Греко-католицькій церкві вільне виконання богослужінь її церковною владою межах СРСР. Я повинен сказати, що за радянськими законами всім церквам в області виконань релігійних обрядів надана повна свобода дій, тому, само собою зрозуміло, що ніякого виключення щодо Греко-католицької церкви радянська влада робити не буде. Всім існуючим в СРСР церквам,  релігійним об'єднанням гарантовано безперешкодне виконання. Релігійних обрядів відповідно до віровченням кожної з цих церков. Такий порядок буде існувати і в відношенні Греко-католицької церкви.

Архімандрит Шептицький : Таку відповідь на перше питання можна розуміти як позитивну ?

Полянський: Так, як позитивну. Основний декрет наголошує на відокремленні Церкви від держави від 23 січня 1918, тому для внесення ясності в це питання я вважаю все ж своїм боргом вам пояснити, що декрет про відокремлення церкви від держави у нас

залишається в силі, внаслідок чого церква розглядається як приватне товариство. Держава церкви ніякої матеріальної допомоги не надає, і вона існує на свої власні кошти. Всі релігії в Радянському Союзі рівні, привілеїв жодної з релігій не дається на відміну від царського часу, коли православна релігія була панівною. Якщо для тієї чи іншої церкви виникає необхідність підготовки нових кадрів, то для цієї мети з дозволу радянського

уряду можуть бути відкриті духовні академії, семінарії, курси.

Архімандрит Шептицький: А якщо ж не вистачає священиків?

Полянський: Треба їх готувати.

Гр. Будзинський: Для нас це велика радість, що всі релігії рівні, що у православної церкви немає переваги.

Полянський: щодо другого питання про звільнення від судових стягнень зі служителів культу, маємо прохання пояснити сенс цього питання.

Архімандрит Шептицький: Прохання стягувати штрафи через суд частинами, а не відразу.

Костельник: У цьому пункті йдеться про те, щоб на священика податки накладалися не більш, ніж на інші категорії трудящих.

Архімандрит Шептицький: Для нас важливо, щоб податки не позбавляли можливості священика існувати, щоб вони були посильними.

Костельник: Щодо богословської академії та духовної семінарії : радянська влада дозволяє функціонування цих навчальних закладів , і оскільки в ній налічується 250 чол . учнів , значна частина яких мала б бути звільнена від військової повинності , то з цього питання радою приймають необхідних заходів до задоволення цієї вашого прохання .

А. Шептицький : У нас прохання , щоб приміщення не взяли у духовної академії .

 Полянський : Якщо отримано дозвіл на функціонування Духовної

академії , природно , для цього потрібно і приміщення . Зараз треба обмежити приміщенням, яке знаходиться у вас, а потім, після закінчення війни, можна буде це питання ще раз розглянути. Загалом я думаю, що ми постараємось допомогти вам та вашій Церкві бути частиною нашої великої держави. 

Попри те, що зустріч в Москві закінчилась позитивно, однак на той момент доля УГКЦ вже була вирішена. 17 березня 1945 р. Й. Сталін особисто схвалив письмові пропозиції щодо ліквідації УГКЦ за допомогою переведення її під юрисдикцію Московського патріархату.

Тут можна подати уривок з інтронізаційної проповіді митр. Йосифа Сліпого.

Початок цілеспрямованого наступу на УГКЦ пов'язаний з появою 8 квітня 1945 р. у газеті "Вільна Україна" статті Ярослава Галана "З хрестом чи мечем" під псевдонімом В. Росовича. У ній митрополит Андрей та єрархи УГКЦ звинувачувалась у співпраці з німцями і зв’язках з ОУН. Статтю передрукували інші видання Західної України та поширювали окремою брошурою. Після пропагандистської роботи щодо дискредитації УГКЦ як "ворога народу" в ніч з 11 на 12 квітня у соборі св. Юра у Львові та Станіславові  НКВС заарештувало весь єпископат УГКЦ на чолі з митрополитом Й. Сліпим, а також багатьох священиків. Водночас масові арешти відбулися у Станіславі та інших містах. Всього, за даними НКДБ УРСР, у 1945 р. в Україні було заарештовано 96 священників УГКЦ.

Читець: Вороги бажали осягнути мрію,

Тому здійснили штучну подію.

Скликали у Львові псевдособор

І розпочався насильний терор.

Але наші священики, вчителі народу,

Йшли за Церкву у вогонь і в воду,

Бачили усе і вмирали, від розпуки,

Від великого холоду, болю та муки.

У важких терпіннях життя минало,

Лишень серце в грудях билось і оживало.

Мужньо терпіли з хрестом і за Христа,

Чинили святу волю Небесного Отця.

Далекий Схід, Сибір їх не лякав,

Бо кожен з них живу й глибоку віру мав.

У них була лишень одна мета,

Звільнитись від московського ярма.

Таких людей не вистачає нам,

Щоб не служили двом панам.

То скажем їм сьогодні честь і слава,

Що є Церква і Україна - вільна держава.

Тут в кінці можна ще подати певну інформацію яка б достеменно узагальнювала сам Псевдособор

На завершення виступу всі співають Боже Великий Єдиний.