Міфи і стереотипи про греко-католиків у риториці УПЦ (2006-2016) (Юрій Карвацький)

Риторика православних 2006 року славиться тим, що говорить про основну Церкву на київських землях – православну, замовчуючи про те, що тоді вона була ще єдиною.

Йдеться також про те, що чинився великий тиск з боку Римо-Католицької Церкви з ІV століття, за мету собі ставили навернення Русі на латинство. Кажуть, що керувлися тоді такими двома пунктами: розширення та процвітання РКЦ та території України, подібно як у Європі тогочасній, та мотивами єдиноспасаючої Римської Церкви під проводом Папи. Кажуть, що католики православних цілком зневажали, та що Папа Іван-Павло ІІ просив пробачення в українського народу за тогочасне негативне поводження його Церкви (РКЦ), а впровадження унії – називають насильницьким, слова приписують папі.

Називають контекст возз’єднання лише політичним, а не еклезіологічним, яким він був насправді. Унія послуговувалась, на їхню думку, лише як перехідним етапом до полонізації, латинізації Галичини. Себе видають за страждальників, які були переслідувані, нищені, зневажені…

Визнають вони також той факт, що радянська влада хотіла реалізувати свою політику на Галичині, а опору вони віднайшли в ніби то бажанні більшості уніатів добровільно з’єднатися із православними. Точно зазначали, що тодішній політичний режим вважав УГКЦ своїм ідеологічним ворогом, оскільки провідники підтримували фашизм. З огляду на це поділюся цитатою з одної статті на думку підтримки фашистів Українською Греко-Католицькою Церквою.

[Андрей Шептицький] пов’язував надію на відновлення української державності. На проголошення у Львові Української держави 30 червня 1941 р. митрополит відповів вітальною телеграмою: “Переможну німецьку армію вітаємо як визволительку від ворога. Встановленій владі належно підкоряємося. Визнаємо головою крайового правління західних областей України пана Ярослава Стецька”. Проте дуже скоро владика переконався, що німецька окупація також супроводжується грабунками населення, репресіями і депортацією до Німеччини. Після скасування німцями Української держави митрополит змінює своє ставлення до німців. У листі до Папи Пія ХІІ, що датований 1942 р., він пише: “...німецька влада люта, майже диявольська і в ступені хіба що вищому, ніж більшовицька”

Повертаємося до поглядів православних 2006 року. В зв’язку з тим єпископат арештовували, вивозили, а іншим рекомендували прилучитись до православної церкви. Сюди ж приплітається фраза: «Мета виправдовує засоби»…

Усе, що сталося, вважають, сталося не з їхньої вини, вони є в ситуації, де мають оправдовуватися з того, чого не чинили. Як приклад наводять свої страждання.

Риторика 2016 року дещо подібна, але не зовсім. Також говорять про Унію, яка приймалась під тиском польської влади. Головним приводом для ліквідації УГКЦ каральними органами Радянського Союзу була відкрита співпраця цієї релігійної конфесії з німецько-фашистськими окупаційними військами та їх поплічниками на території Західної України. Ці фрази перегукуються із 2006 роком. Натомість завершальні слова несуть характер дещо інакший: «Вважаємо, що сьогодні у своїх відносинах православним та греко-католикам слід думати не над пошуками вини, а над виробленням концепції мирного співіснування в єдиній Україні, а також співпраці у тих сферах, де це можливо. Всі факти історичної болі обох сторін слід детально вивчати і відкрито обговорювати задля взаємного порозуміння і вибудовування конструктивних відносин».

Переглядаючи фільм «Анатомия раскола», помітив багато кричущих фраз, які були спрямовані до поважних церковників того часу, папи, тощо, але немає жодних тому підтверджень. Відбувається маніпуляція.