Перший разючий міф, який прямо заторкує бачення «істинними православними» греко-католиків, говорить про те, що хрещення РУСІ є днем народження «РУССКОЙ Православной Церкви и РУССКОГО народа». Але навіть звичайні підручники з історії України свідчать про те, що з цією подією відзначаємо народження КИЇВСЬКОЇ Церкви на території КИЇВСЬКОЇ РУСІ. І УГКЦ є прямою наслідницею християнства з Візантії, прийнятого біля 988 року, про що вкотре було засвідчено Блаженнішим Святославом під час спогадування 70 річниці Псевдособору у Львові. А така думка МП є свідченням ексклюзивізму.
Аналізуючи запропоновані документи, чітко вбачаємо те, що діяльність та рішення Псевдособору 1946 року Православні Московського Патріархату виправдовують за рахунок Берестейської унії 1596 року. Вони (москвофіли) говорять про цю подію як про відхід від православ’я, своєрідну зраду, політичну інтригу Риму, який хотів мати абсолютну владу, зокрема політичну, примусову латинізацію тодішнього від віків православного населення.
Але тут варто зазначити, що унія укладалась за рішенням не окремої відірваної групки людей, але самим Митрополитом Рогозою та більшістю єпископів Церкви. Метою укладання було не знищення своєї ідентичності чи зрада, але, виходячи з тридцяти трьох атрикулів унії в Бересті та документів, які їй передували, збереження власної Церкви з її самобутністю, історією, богослов’ям та обрядом від ряду нищівних чинників. Було вирішено досягнути цю мету за допомогою Апостольського Престолу, оскільки Візантійський Патріарх не міг нічим допомогти не тільки різним помісним Церквам, але й собі після Падіння Константинополя 1453 року.
Знову ж варто додати, що до унії приєдналась КИЇВСЬКА Митрополія на чолі з її Митрополитом, вибравши для себе певний шлях свого розвитку. Тому не можна говорити про відступлення від віри чи окреслити цю подію наступним чином: «воля горе-ієрархів, підтриманих частиною української знаті, що хотіла урівняння своїх прав та привілеїв у Польському королівстві нарівні з польською шляхтою». Хоча й справді наслідки унії не завжди відповідали поставленій меті, однак все ж це була одна з дуже небагатьох альтернатив для збереження ідентичності, а відповідно був важкий вибір проводу Церкви, яку назвали унійною.
Цікавим і вартим уваги є міф про те, що уніатська Церква була прибічником «німецьких визволителів», їхньої ідеології. Православні використовують лист Митрополита Андрея, в якому він чітко вітає німецьку армію на Галичині. Однак прибічники цієї ідеї забувають про історичний контекст, який свідчить про велике гноблення радянською владою галичан, що і стало причиною радості серед місцевого населення. Вже незабаром читаємо відкритий лист Шептицького до Ріббентропа про засудження ідей нацизму.
Також варто зазначити, що риторика Московського Патріархату щодо Псевдособору залишається дуже схожою. Ці події висвітлені як довгоочікуване повернення православного народу в лоно єдиної РУСЬКОЇ (насправді РОСІЙСЬКОЇ) Православної Церкви після схизматичної Берестейської унії. Прийшла свого роду довгоочікувана справедливість: храми повернули, вірні знову сповідують істинну єдиноспасаючу православну віру, нацистська та фашистська Церква знищена. Тут знову ж постає ряд зауваг. Найперше ніхто й не зраджував віри в часі підписання Берестейської унії, але ПРОДОВЖУВАЛИ віру предків і спадкоємицею Володимирового Хрещення є УГКЦ. За «самоліквідацію» унійної Церкви проголосували самі священики без жодного єпископа, на відміну від собору в Бересті, де Церква на чолі з її проводом підписали 33 артрикули. УГКЦ активно боролась також і за ідентичність українського народу. А храми, збудовані до 1596 і уніатами аж ніяк не можуть називатись споконвічною власністю Російської Церкви, а тому і деякі культові споруди були повернені після виходу Церкви з Підпілля.
Часто також Православні говорять про велику злобу греко-католиків на них після виходу з Підпілля. Однак це є пусті балачки, бо єрархи УГКЦ, серед яких і теперішній Глава Святослав Шевчук, неодноразово закликали до компромісу та побудови братерських стосунків. А відповіддю на цей заклик є лише ексклюзивізм та ненависть, яка відчитується в їхніх офіційних документах.
Хоча в 2016 вже є натяк на пошук шляхів мирного співіснування, про що в 2006 і не йшла мова. Але все ж риторика і міфи є схожими.
Немає коментарів:
Дописати коментар