Міфи і стереотипи про греко-католиків у риториці УПЦ (2006-2016) (Орест Симко)

На початку першого звернення сказано, що ставлення УПЦ до унії є негативним.

У зверненні зазначається, що «Західний регіон України з XIV ст. піддавався особливо сильному ідеологічному тиску з боку представників Римо-католицької Церкви». Слід зауважити, що дане твердження не витримує критики, адже з історії відомо, що саме західні «регіони», а це три єпархії, довше від інших єпархій, тодішньої Київської митрополії, не переходили на унію. Цим стереотипом намагаються показати, що захід України є слабким, ідеологічно нестійким «регіоном», а тому помилився і цю помилку потрібно виправити.

Говорячи про запроданців, автори даного звернення не згадують, що ними було найвище керівництво Церкви включно з Митрополитом, яке законно зібралося на собор і вирішило питання, яке стосувалося саме Української Церкви. Тому цей стереотип «запроданця» також не витримує критики, оскільки у власному домі кожен має право вирішувати свої питання так як вважає за потрібне.

Відсоткове співвідношення (78 %) дуже нагадує «результати» сучасних псевдовиборів на окупованих територіях. Цей стереотип масовості та волевиявлення мав би скласти враження про те, що можливо керівництво і проти, але народ за нас. Таким чином під поняття «волевиявлення народу» можна провести будь-яке вигідне рішення, особливо коли влада на цій території окупаційна.

Щодо таких висловів як: «фашисти», «визволителі» і т. ін., то складається враження, що повертаєшся в радянський союз з його лозунгами і пропагандою. За стільки часу можна було б придумати оригінальніші міфи, але видно, що не вистачає на це можливостей.

Дуже цікавим є стереотип про майно, яке нібито було в когось відібране, потім повернене, згодом передане, а також про землю. Не слід забувати, що все майно в радянському союзі належало державі, а особливо земля, і тому говорити про те, що влада передала Церкві якесь майно є сильним перебільшенням, оскільки таке могло бути лише у виняткових випадках і то лише формально. Передати щось комусь, а тим більше зберегти щось може лише той, кому це майно належить на праві власності, а не той кому це майно дали в тимчасове користування поки не залишиться «останнього попа». Дякувати Богові цього не трапилося, але ставити питання про майно могли б швидше «уніати», в яких відібрали все, вбили, або відіслали до Сибіру і досі нічого не повернули.

Щодо стереотипу, що УГКЦ дорікає УПЦ слід зауважити наступне: Православна Церква також зазнала переслідувань від комуністичної, атеїстичної, безбожної влади, але чому тепер УПЦ розмовляє комуністичною риторикою і риторикою сусідньої держави-агресора? Можливо відповідь на це запитання є в тому, що УГКЦ не йшла на компроміс з безбожниками, а РПЦ частиною якої є УПЦ йшла, що УГКЦ пішла у підпілля, а УПЦ ні, і тому тепер, в такий не властивий для християн спосіб, намагається виправдатися, не зважаючи на заклики УГКЦ про взаємне прощення і діалог?

Через десять років риторика УПЦ мало змінилася, це бачимо також з фільму. Унія і надалі сприймається як негативне явище, як помилка, а не як свідомий вибір. Вражаючим є той факт, що священиків УГКЦ звинувачують у тому, що вони ногами відкривали Царські врата і разом з мирянами насильно захоплювали храми. Пригадуються випадки про боротьбу за волю в 40-50-х рр. ХХ ст., коли КГБ переодягалося в форму воїнів УПА, вбиваючи та грабуючи людей, православних також, звинувачуючи УПА. Щось подібного бачимо і тепер на Сході. Вони майстри провокацій і звинувачень. Тому згадаймо слова Христа : «Нема нічого схованого, що  не виявиться; нічого тайного, що не стане знаним» (Мт 10, 26). З часом ми дізнаємося про справжніх «героїв» цих подій.