Перш за все варто згадати ставлення Української
Православної Церкви щодо укладеної у 1596 розі Берестейської унії
між частиною українського православного духовенства та Римом. Вже на початку
коментаря УПЦ з нагоди 70-ліття Львівського собору 1946 року бачимо їхній
закид, що ця унії з Римом була підписана під натиском польської держави, у
результаті чого згодом утворилася Українська Греко-Католицька Церква. Це
пояснюють тим, що у XIV ст. західний регіон України перебував під сильним
впливом Римо-Католицької Церкви, яка прагнула перевести Русь на латинський
обряд, цим самим втіливши свій віковічний задум. Також щодо Берестейської унії,
то Православна Церква говорить, що православний народ не бажав цього робити,
проте декілька осіб, яких вони називають запроданцями – ієрархами, яких
підтримувала можновладці зробили це. Сама унія мала найперше політичний
характер і насаджувалась у насильницький спосіб. Хто не бажав перейти на унію
чекали важкі часи: зневажання, позбавлення громадянських, а нерідко і людських
прав, жорстокі переслідування.
Що стосується УГКЦ вже у XX столітті,
цікавим є, що у коментарі УПЦ з нагоди Львівського собору 1946 року говорять
про щире бажання великої частини уніатського духовенства повернутися назад до
православної віри, а у зверненні йдеться мова про особливий рух повернення
у лоно Православної Церкви, який виник у першій половині XX століття.
Цей міф є абсурдним, адже відомо із історичної
довідки, зокрема інтерв’ю священиків, що вони були силою та під тиском
привезені в собор Юри, де і було прийнято сумнозвісне рішення про скасування
Берестейської унії 1596 року. Самі священики навіть не знали куди їх везуть.
Тай самі вірні УГКЦ дізналися про ліквідування Церкви лише на третій день
самого Львівського псевдособору під час Божественної Літургії. Також згадують
про активну діяльність Гавриїла Костельника, який був головою ініціативної
групи та його симпатії до православ’я, а навіть як найбільш відому особистість,
яка виступала за Православ’я. Проте в часі Львівського псевдособору і митрополита
Андрея Шептицького називали «предтечею православ’я на Галичині». Варто
зазначити, що Костельника у чин митрофорного протоієрея було висвячено у Москві
православним єпископом, тому на час проведення Львівського псевдособору він
разом з Пельвецьким та Мельником вже не були членами духовенства УГКЦ але
Православної Церкви. Також деякі історики говорять, що Костельника
змусили до цих дій, бо за деякими свідченнями один із синів воював у складі СС
«Галичина», він потрапив у полон більшовиків, чим о. Гавриїла і
шантажували. Тай сама радянська влада, прагнучи реалізувати свою політику
в Галичині, використовувала «давнє і щире бажання більшості уніатів
возз’єднатися з Православ’ям», але самі вірні дізналися про ліквідацію УГКЦ
лише на третій день псевдособору. На думку православних в повоєнний час УГКЦ
була під загрозою знищення більшовицьким режимом, проте завдяки прийняттю її в
лоно православної віри вона була врятована. Та насправді самі ж православні
стали одним із знарядь ліквідації, а її храми і майно зберегла від руйнації.
Також під сумнів потрібно поставити і статистику бажаючих перевестися у
православну віру «у відсотковому співвідношенні кількість бажаючих приєднатися
до Православ’я становила 78% від загальної кількості греко-католицького духовенства»,
на той час у священиків було два варіанти: або під тиском підписати
православ’я, або в разі відмови їх відсилали у концтабори.
Міфом стосовно УГКЦ є те, що Рим використовував їх для
просунення на Схід. Православні закидають Греко-Католицькій Церкві активну
співпрацю із німецькою владою. Насправді Церква в тому часі толерувала,
оскільки в часі окупації німецькими військами території Галичини влада не
забороняла тогочасній ГКЦ діяти. Правдою є те, що у 1943 році Греко-Католицька
єрархія уділила благословення на створення дивізії СС «Галичина» з метою, щоб
радянська влада більше не повернулася на терени Західної України, адже
більшовики у період першого приходу 1939-1941 року прагнули знищити місцеву
Церкву.
На загал УПЦ не виправдовує дії радянської влади по
відношенню до УГКЦ, але також не хоче визнати свою співпрацю із більшовицьким
режимом у цьому акті насилля проти Української Греко-Католицької Церкви.
Немає коментарів:
Дописати коментар