Лекція про Псевдособор для школярів

          У п’ятницю 11 березня у П’яновицькій СЗШ I-III ст. Самбірського р-ну, Роман Андриц, студент філософсько-богословського факультету проводив лекцію на тему: «Львівський Псевдособор 1946р.» Лекція проходила з учнями 8 класу.

Лекція тривала 30 хв. І за цей час студент із учнями вияснили, що це за такий «Львівський Псевдособор».

 Декілька тез, на яких базувалась доповідь студента, взяті із  статті «Львівський псевдособор 1946 року і «католицько-православна» проблема в добу відродження УГКЦ початку 90-х рр. ХХ ст.»[1]

«Попри полемічну риторику, цілком серйозно розглядали можливість об’єднання всіх у єдиному патріярхаті, сопричасному і з Римом, і з Царгородом. Цікаво, що тоді з київським планом православно-католицького об’єднання ні Рим, ні Царгород не погоджувалися, мотивуючи свою незгоду «різницями у вірі» але у київському богослов’ї на той час було розуміння, що після Берестейської унії ніхто ні до кого не переходив «Бо об’єднання Церков – не те саме, що зміна віри».

«Розуміння цього було навіть у Московській Церкві. Усі насильні приєднання «українських уніятів», які проводилися нею за військової і поліційної підтримки Російської імперії впродовж XVIII – XIX століть, а також оформлене Львівським псевдособором 1946 року «приєднання» галицьких греко-католиків – усі вони не супроводжувались «перехрещуванням» у православіє чи «повторним рукоположенням» уніятського духовенства. І, звичайно, з точки зору київського богословія, всі оті «приєднання» не змогли позбавити Київську Церкву її спасительного характеру, відмінити дію Святих Тайн чи перекрити шлях дії Святого Духа. Глибинно вона зберігала характер Христової Церкви.»

«Львівського Псевдособор  побудував своє буття на двох фальсифікаціях: що Українська Церква – це Російська («Руська») (адже УГКЦ не приєднували до Української Церкви), і що католицизм – не православіє. Перша фальсифікація – політичного характеру, друга – конфесійного. І якщо імперська суть першої фальсифікації тепер очевидна для всіх, то уроки другої ще слід усвідомити. Конфесійність мислення є проблемою і православних, і греко-католиків. Доки і одні, і другі, дивлячись одне на одного, будуть стверджувати: ми – не вони, доти ідеї Львівського псевдособору будуть жити і перемагати. Усі мрії про єдність Українських Церков і, тим самим, українського народу «від Сяну до Дону» залишаться марними фантазіями» але «попри всі поділи і конфесійні протистояння, які мають місце в Україні, єднання можливе»

Також на лекції було використане відео на тему «Псевдособор на Святоюрській горі»[2]

---

[1] Див.: http://www.dds.edu.ua/articles/2/slovo/2006/465-pseudosobor.html
М. Бендик. Львівський псевдособор 1946 року і «католицько-православна» проблема в добу відродження УГКЦ початку 90-х рр. ХХ ст. // Слово №2 (27) (2006) с. 5-10.

[2] Див.:  https://www.youtube.com/watch?v=l0hgRS506rY